Імітація боротьби чи торгівля впливом: суддя Дмитро Кривенко розкритикував «вибіркову сліпоту» українського антикорупційного сектору

Український антикорупційний сектор, який десятиліттями позиціонував себе як головний рушій реформ та моральний арбітр нації, опинився під жорстким прицілом критики. Суддя першої інстанції Дмитро Кривенко опублікував резонансну заяву, в якій звинуватив грантові структури та публічних «борців із корупцією» у подвійних стандартах, заангажованості й перетворенні благородної мети на інструмент маніпуляцій та торгівлі впливом.

Головні тези гучної заяви судді:

• Корупція як система привілеїв для «своїх»: Кривенко наголошує, що справжня суть корупції полягає не просто у розкраданні бюджету, а в руйнуванні фундаментального принципу рівності перед законом. Коли одні відповідають за кожну дрібницю, інші отримують індульгенції завдяки кумівству чи правильному походженню.

• «Вибіркова сліпота» грантових структур: Окрему увагу суддя звернув на лицемірство міжнародних та відомчих грантових «викривачів». За його словами, сумнівні епізоди у біографії керівництва НАБУ чи інших ключових антикорупційних органів навмисно замовчуються, оскільки такі фігуранти отримують статус «своїх недоторканних кандидатів». Будь-які скандали чи токсичні зв’язки навколо них просто випаровуються в інформаційному полі, якщо це невигідно замовникам кампаній.

• Медійне кілерство замість боротьби: Кривенко жорстко засудив перетворення антикорупційної діяльності на інструмент зведення рахунків та замовних інформаційних атак. На його думку, розслідування й медійний тиск часто стають товаром, вартість якого залежить від кон’юнктури та особистих вигод організаторів.

Висновок: закон для всіх чи кругова порука?

Заява судді піднімає незручне, але вкрай важливе питання для українського суспільства: чим відрізняється системна корупція у владних кабінетах від корупції політичної та грантової, коли «антикорупційна індустрія» обслуговує вузькі кланові чи зовнішні інтереси?

Заклик Дмитра Кривенка простий і водночас радикальний для теперішніх реалій: справжня правова держава почнеться лише тоді, коли закон стане однаковим мірилом для всіх — без винятків для одіозних чиновників, народних депутатів, суддів чи бездоганних на словах грантових активістів.